Велика частина активності Головної управи Об’єднання була скерована на проблему надання компенсацій колишнім в’язням Центрального табору праці в Явожні. Протягом чотирьох років проведено ряд зустрічей з польськими політиками, юристами, під час яких наголошувано необхідність позитивно вирішити цю проблему. Підготовила чисельні звернення, скарги й заяви у цій справі, між іншим, Президентові А. Квасневському, прем’єр-міністру уряду РП Л. Міллерові, міжнародним установам, Бюро Уповноваженого з прав людини Польщі, депутатам Сейму РП. Заходи закінчилися успіхом щойно 27 квітня 2004 р., коли-то Рада Міністрів прийняла рішення про надання спеціальних пенсій колишнім несудимим в’язням Явожна. Однак протягом майже півроку не було зрушення у цій справі, множилися приводи, які затримували виплату компенсацій. Внаслідок протестів Головної ради та заходів Головної управи, справа все ж таки рушила з місця. Перші компенсації колишні в’язні табору отримали осінню 2004 р.

На прийняття такої розв’язки проблем в’язнів вплинув факт, що ідея добитися прав, між іншим, за посередництвом індивідуальних судових позовів колишніх в’язнів не принесла результатів (справа ведена меценасом Антоном Дубецем не закінчилася успішно), а на законодавчу дорогу у Сеймі не було шансів (перевірилося це у Сеймі попереднього скликання при новелізації закону про комбатантів). У справі в’язнів Явожна члени ОУП проводили інформаційну акцію, збирали документи, передавали Відомству у справах комбатантів інформації про місце проживання українських жертв ЦТП Явожно.

З інших проблем, якими займалося Об’єднання, слід поставити питання місць національної пам’яті й українських кладовищ у Польщі. Протягом цілого скликання ця тема викликала емоції й реакції української громади. Внаслідок цілковитого ігнорування цього питання Радою охорони пам’яті боротьби та мучеництва, Об’єднанню не вдалося розв’язати проблеми шляхом чітких адміністративних процедур. Слід вказати, що усі рішення у справі українських місць пам’яті приймалися поза організацією. Здебільшого державні органи не відповідали на офіційні листи громадських організацій. Спроби отримати допомогу від українських державних органів, Посольства України у Польщі чи консульств у справі місць пам’яті, також не пройшли успішно.

Основні проблеми, яких надалі не вирішено, це – завершення впорядкування кладовищ воїнів УНР, впорядкування некрополю у Пикуличах, вирішення проблеми знищених таблиць на могилах воїнів УПА і цивільних жертв акції «Вісла», призначення на Воєнний український цвинтар більшої ділянки, щоб було місце на третій пам’ятник, присвячений полоненим та перетримуваним у Перемишлі цивільним громадянам України, забираним на роботи в Німеччину. Необхідно привернути військовий меморіал похованих полонених та інтернованих воїнів Української Галицької Армії та Армії Української Народної Республіки на Міському цвинтарі в Ланцуті. Справа відбудови обговорювалася з владами міста Ланцута; є проблеми з проектом з України. Черговою проблемою є вшанування пам’яті похованих на Військовому цвинтарі у Вадовіцах більше 1500 українців – вояків Української Галицької Армії й Армії Української Народної Республіки. В роки ІІ Речі Посполитої не було згоди на пам’ятник. Не було її також у дев’яностих роках ХХ століття. Ініціатива діячів ОУП із Кракова не була прийнята. Згодом була домовленість генерального консула Олександра Медовникова про пам’ятник та інформаційну таблицю, але офіційної згоди влад м. Вадовіце далі нема.

Питання поховань у Пикуличах та демонтажу таблиць були предметом протестів, заяв, експертиз, підготовлених як з боку керівних органів організації, так і Перемиського відділу.

Завдяки клопотанням Головної управи вдалося отримати позитивне рішення Лісництва Динів у справі забезпечення й консервації кладовища в Улючі.

На жаль, попри численні звернення до державних установ, не вдалося позитивно вирішити питання побудови пам’ятника жертвам пацифікації у селах Терка та Павлокома.

У 2002 році в Польщі проведено Загальний перепис населення. Головна управа офіційно заявила про порушення під час перепису, які вплинули на остаточні результати, збирала свідчення про неточності, які фіксувалися у різних місцях Польщі. У справі перепису ОУП співдіяло з середовищами інших меншин, з міжнародними й польськими правозахисницькими організаціями (м. ін., з Гельсінкським фондом прав людини), а також офіційно виступало як проти способу проведення самого перепису, так і спроб використовувати мале число українців (в окремих регіонах і в цілій країні) до зменшення фондів на культурні проекти меншин (див. документ № 2).

Протягом звітного періоду Головна управа займалася також ситуацією українського шкільництва у Польщі: шкіл у Білому Борі, Бартошицях, Лігниці, Ґурові Ілавецькому (спроба зміни правового стану та т. зв. ведучого органу) та малих сільських шкіл, які ліквідувалися місцевим самоврядуванням (село Гломча).

На жаль, у цій ділянці мали місце також невдачі. Попри звернення Головної управи до самоврядних влад міста Варшави, з огляду на кадрові проблеми та різне ставлення з боку батьків, не вдалося відновити повноцінного, приписаного до конкретної школи, пункту навчання української мови у Варшаві.