ОФІЦІЙНА СТОРІНКА ОБ'ЕДНАННЯ УКРАЇНЦІВ У ПОЛЬЩІ
Павлокома 13 травня 2006 Надрукувати Надіслати електронною поштою
20.05.2006
13 травня у присутності президентів України Віктора Ющенка та Польщі Лєха Качиньского в селі Павлокома відбулося урочисте відкриття меморіалу 366 українцям, мешканцям села, яких 3 березня 1945р помордовали війська бувшої Армії Крайової .

Невиголошений під час офіційного церемоніалу
виступ колишнього жителя села Павлокома, Петра-Йосифа Потічного
Ваша Ексцеленціє, Високодостойний Пане Качинський, Президенте Польщі,
Ваша Ексцеленціє, Високодостойний Пане Ющенко, Президенте України,
Ваша Ексцеленціє, Високопреосвященний Владико Мартиняк, Митрополите Української греко-католицької церкви у Польщі,
Ваші Достойності, Представники України та Польщі, Панове дипломати,
Вельмишановний Пане Тима, Голово Об’єднання українців у Польщі,
Преподобне духовенство, Дорогі павлокімці, уся українська й польська громадо.

Сьогодні ми з’їхалися тут з цілого світу, щоб офіційно, на державному рівні, вшанувати невинно убієнних наших рідних і земляків. Тим самим, на наших очах Павлокома стала не лише символом трагедії цього села, але трагедії усіх українців, які загинули під час війни і післявоєнного періоду на території Надсяння, Холмщини та Лемківщини. Згадаймо недалекі Березку, Бахів, Костеву, Малковичі, Пискоровичі, Лубно. Могили в цих місцевостях і далі належно не впорядковані. Колишні мешканці цих сіл також хочуть знати правду про смерть близьких.
Сьогодні Павлокома стає також новим символом – початку порозуміння обох наших народів, українців та поляків.
Для нас, тут народжених, Павлокома, це милозвучна назва, тихий затишок
і спогад нашого дитинства, молодості. Тут ми народилися, росли, виховувалися, навчалися й любили. Тут наше коріння, освячене прахом попередніх поколінь наших предків. На цьому цвинтарі прах моїх дідів Йосифа та Андрія. Ще інші мої предки поховані на старому цвинтарі, там біля церкви, від якої залишилася лише знищена, безголоса дзвіниця. Кістки інших моїх близьких спочили на заораному вже кладовищі. Там також був похований просвітитель села, народний учитель Микола Левицький.
Ми не мали сумнівів – пам’ять про предків не може піти в забуття, залишити тривалу пам’ять про родинне гніздо – це святий обов’язок кожного вихідця з цього села.
Але Павлокома це для нас також невимовний, постійний, глибокий біль. В одному із цих трьох братніх погребань тлінні останки моєї бабусі Катерини, якій в день смерті, в березні 1945 р. виповнилось понад 73 роки. У цих могилах спочили батьки й матері, брати або сестри інших присутніх і неприсутніх тут павлокомчан – українців. У цих могилах лягли також наші родичі, сусіди, шкільні друзі, знайомі. Лежить тут і останній парох с. Павлокоми о. Володимир Лемцьо.
І саме з шани для пам’яті про тих людей ми прибули з Канади, разом
з паном Зеноном Потічним, Головою Фундації Павлокома та іншими, щоб тут доземно вклонитися цим могилам.

Шановні учасники цієї історичної події, Павлокома, це також символ надії, надії на те, що усі жертви впали не зовсім даремно. Щоправда, любов до ближнього все ж таки переможе. Ця надія роками жила не лише в наших серцях, а й в серцях тих наших братів поляків, як пан Діонізій Радонь, наочний свідок трагедії, який не перестав стукати до сумління своїх земляків і усіх тих, які схотіли його слухати, щоб гідно вшанувати загиблих. За це йому й усім тим, що відкрилися на це стукотіння, ми безмежно вдячні. Дякуємо також і нашим друзям з Перемишля, які довгі роки берегли пам’ять про це місце.
Довгими роками українці не мали права на свій біль і свою пам’ять про трагедії у їхній історії. Надіємося, що приходить кінець цій кривді. А тим, що й досі заперечує нам мати це право, ми співчуваємо та водночас прощаємо їм.
У Павлокомі мала місце теж і польська трагедія. Це сталося і цього заперечувати не можна, але досі ніхто точно не знає, хто був спричинником цього, а тим більше
й досі не доказано про причетність до цього кого-небудь із українців села Павлокоми. Тому означення протиукраїнської дії як відплатної акції злочинця Юзефа Біса, пс. «Вацлав», погромника Павлокоми, дуже турбує.

У цей винятковий день надіємося, що й інші теперішні мешканці села та околиць, місцева влада зрозуміють, що братовбивство було трагедією двох наших народів і з пошаною й опікою поставляться до цього меморіального комплексу.
Ця надія ще сильніше визріває, коли зрозуміємо, що тут, у нашому селі є з нами Віктор Ющенко, Президент України, достойні представники обох держав. Ми тут так чисельно зібралися завдяки тому, що державні мужі Києва й Варшави відкрили для себе історію українців пограниччя, зрозуміли, що питання трагедії з минулого потрібно розв’язувати в дусі взаємопошани та взаємопорозуміння.
Ми також повинні вклонитися державним і громадським організаціям міста Львова, бути вдячними за те, що сьогодні Україна щораз то краще розуміє питання історичної пам’яті, що минуле не мусить бути перешкодою на дорозі співпраці двох великих, культурних, братніх народів і країн. Велика Вам подяка, дорогі кияни і львів’яни, за Вашу присутність і допомогу. Спеціальна подяка належить панам Петру Олійнику, Володимиру Федакові, Володимиру Середі.
Ми усі тут зібрані, є доказом того, що розв’язка питань вшанування жертв конфліктів, післявоєнних злочинів, депортацій це якраз запорука дальшого розвитку доброго сусідства.
Подяка від мене особисто та усіх нас належить також найвищим представникам польської держави. В особі Ексцеленції Леха Качинського, ми маємо Президента Польщі, який вважає, що «стратегічний союз з Україною повинен набрати дуже конкретних форм». Сьогоднішні меморіальні святкування є для нас не лише християнським жестом, але й принциповим підтвердженням цього політичного курсу.

Панове Президенти, усі ми тут зібрані, свідки історичних подій свідомі, що по двох боках кордону треба зробити ще дуже багато, щоб болюче минуле обох народів не віддаляло нас, але дало бажані добрі плоди, слугувало підвалиною співпраці. Але для цього потрібно дуже багато зрозуміння і доброї волі обох сторін.
Panie Prezydencie Rzeczypospolitej niеch mi będzie wolno wyrazić serdeczne podziękowania za tę uroczystość od wszystkich Ukraińców z Pawłokomy, obecnie rozproszonych po całym świecie. Z całego serca dziękujemy Panu za dostrzeżenie i zrozumienie naszej tragedii. Liczymy na to, że dzięki Panu nasi polegli będą tu, na tym cmentarzu, odpoczywać w pokoju.

Петро-Йосиф Потічний

Павлокома, 13 травня 2006 р.

Петро-Йосиф  Потічний, нар. у 1930 у селі Павлокома, проживає в Торонто, професор Говард Астер Департамент політичних наук МакМастерського університету (Гамільтон, Канада), автор, між іншим, Павлокома 1441-1945. Історія села, редактор серії Літопис УПА. Його батька у 1941 розстріляло НКВС, в березні 1945, під час акції на село польського підпілля, загинули його рідні.    

 Петро-Йосиф  Потічний, нар. у 1930 у селі Павлокома, проживає в Торонто, професор Говард Астер Департамент політичних наук МакМастерського університету (Гамільтон, Канада), автор, між іншим,
Петро-Йосиф  Потічний, нар. у 1930 у селі Павлокома, проживає в Торонто, професор Говард Астер Департамент політичних наук МакМастерського університету (Гамільтон, Канада), автор, між іншим,
 
< Попередня   Наступна >
© 2019 ОБ'ЕДНАННЯ УКРАЇНЦІВ У ПОЛЬЩІ
Hosting & design - design4web.pl
Зреалізовано завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації
META-Ukraine ukraina.jpg EKU SKU
hermesbirkinae parsmovies